Який мені і доля, і святиня, Бо вже втомився від отих гидот, В яких живе він здавна і донині, Бо вже не відчуваю хвилювань, Як зустрічаю сироту чи злидні, Бо змушений ставати без вагань До різних зграй, бо кажуть, ніби рідні, Бо знаю, як вмирають від ярма, Бо замість Храму – банки і крамниці, Бо ми давали стати до керма Тим, хто повинні бути у в’язниці! Гнів, як вогонь, вже огорнув з країв Байдужість нашу, наче вибухівку. Та поки що панують шахраї, Гидкі істоти з нашої верхівки. Цей – благодійник, меценат. Такі Руйнують Храм, хоч і будують церкви. Живцем з’їдять знедолених батьків, А сироті заслиняні цукерки, Як кістку кинуть: „На, жери небого!” Та ще й примусять цілувати ноги. Той так опух не з голоду чи відчаю, А від „турбот” за долю України, Що лик його планується увічнити На баночці кошерної свинини. Той – патріот, занадто патріот, Психіатричний комікс про людину: Як відкриває, щоб кричати, рот, Під черепком всі бачать порожнину. Той, навпаки, так любить цілий світ, Що власне плем’я ладний затоптати, Той – демократ, а той – палкий совіт. Та всі воліють красти й грабувати! От і тікають бідні земляки, Як журавлі в чужини відлітають. І я б утік подалі залюбки. Господь і совість все не відпускають!
Я іноді ненавиджу народ,
Який мені і доля, і святиня,
Бо вже втомився від отих гидот,
В яких живе він здавна і донині,
Бо вже не відчуваю хвилювань,
Як зустрічаю сироту чи злидні,
Бо змушений ставати без вагань
До різних зграй, бо кажуть, ніби рідні,
Бо знаю, як вмирають від ярма,
Бо замість Храму – банки і крамниці,
Бо ми давали стати до керма
Тим, хто повинні бути у в’язниці!
Гнів, як вогонь, вже огорнув з країв
Байдужість нашу, наче вибухівку.
Та поки що панують шахраї,
Гидкі істоти з нашої верхівки.
Цей – благодійник, меценат. Такі
Руйнують Храм, хоч і будують церкви.
Живцем з’їдять знедолених батьків,
А сироті заслиняні цукерки,
Як кістку кинуть: „На, жери небого!”
Та ще й примусять цілувати ноги.
Той так опух не з голоду чи відчаю,
А від „турбот” за долю України,
Що лик його планується увічнити
На баночці кошерної свинини.
Той – патріот, занадто патріот,
Психіатричний комікс про людину:
Як відкриває, щоб кричати, рот,
Під черепком всі бачать порожнину.
Той, навпаки, так любить цілий світ,
Що власне плем’я ладний затоптати,
Той – демократ, а той – палкий совіт.
Та всі воліють красти й грабувати!
От і тікають бідні земляки,
Як журавлі в чужини відлітають.
І я б утік подалі залюбки.
Господь і совість все не відпускають!